Кличе додому дитинство... - Про людей - Про населений пункт - Зупинка - станція Вапнярка

Зупинка - станція ВАПНЯРКА

Вітаємо Вас Гість

Група "Гости" | Вт, 06.12.2016, 19:52
Меню сайту
Розділи новин
Підприємства [5]
Спогади і розповіді [5]
Школи [2]
Про людей [4]
Форма входу
Логін:
Пароль:
Друзі сайту
Інформери
  • Курсы валют
  • Курсы валют
  • Курсы валют
Слушать радио онлайн


Статистика

Онлайн завжди 1
Гостей: 1
Користувачів 0

Головна » Статті » Про людей

Кличе додому дитинство...

nullСОНЦЕ, напрацювавшись за день, котилося на спочинок, і тільки швидкий потяг намагався наздогнати Ярила. Вагони витанцьовують і не помічають на пероні русявеньке хлопча, що, затамувавши подих, спостерігає за їх дивним танцем. Оченята проводжають і знову зустрічають нові потяги, а в душі яскравою зіронькою іскриться мрія. Юний вапнярчанин Толя Слободян не міг й уявити себе ніким іншим, окрім залізничника. Знав, що робота ця непроста, відповідальна. Годинами міг спостерігати, як батько своїм залізним конем розвантажував товарні вагони, як мама відповідала на безліч телефонних дзвінків, аби пасажири встигли на свій потяг. Труднощів не боявся, тому по закінченні Вапнярської школи №1 без вагань вступив до Одеського технікуму залізничного транспорту. Чи то дні такими короткими були, чи роки студентські швидко злинули, але вже дипломований юнак переступив поріг кабінету начальника станції Одеса-Сортувальна. Щось було особливе у тому хлопчині! Може, очі, в яких скупалося небо, чи може, величезне бажання працювати для людей... Такому б лише простелити стежину, підтримати, посприяти - і великою людиною стане. Та й сам хлопчина розумів, що вища освіта - це місточок до нових знань, до можливостей. Тому став студентом Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту, одночасно з навчанням продовжував працювати. Зростав професійно, підіймався й кар'єрною драбиною, та завжди залишався людяним і простим.
     В 30 років став першим заступником начальника Одеського відділку Одеської залізниці, в 1993 році призначений першим заступником генерального директора «Укрзалізниці», а через чотири роки Анатолій Васильович Слободян уже заступник міністра транспорту України, Генеральний директор «Укрзалізниці». Посада досить висока, та при всій зайнятості він завжди знаходив час, щоб приїхати до рідної Вапнярки, де його завжди виглядала мама. Валентина Євдокимівна для сина була найсвятішою у світі жінкою, будь-яке її прохання виконувалось. Так, при його матеріальній підтримці зріс за кілька років православний Храм Андрія Первозванного, що по вулиці Островського, посприяв племінниці у відкритті кафе. І взагалі він любить свою маленьку батьківщину, любить щиро і, якщо є можливість допомогти в розвитку свого рідного селища, радо це робить. Яскравий приклад - ремонт Вапнярського автовокзалу та встановлення пам'ятника Івану Даниловичу Черняховському на привокзальній площі.
     Не відмовляє Анатолій Васильович і своїм землякам, що звертаються по допомогу. Уважно вислухає і обов'язково допоможе.
... Хата дитинства усміхається відкритими дверима, крізь віконну шибу у кімнату вкрадається сонячний зайчик. Василь Кирилович Слободян чекає на приїзд сина. Довгоочікуваний гість з дружиною, двома синочками Олександром та Ігорем входять на подвір'я. Долинає гудок потягу, десь недалечке вирує залізничне життя. Спогади повертають заступника генерального директора «Укрзалізниці» по пасажирській службі в дитинство. Церковний дзвін скликає на службу прихожан, а Анатолій Васильович задумливо дивиться в небо, ніби знову заглядає в очі мамі.

Тетяна Юзвак. Томашпільський вісник, середа, 5 березня 2008 р.
смт.Вапнярка




Джерело: http://Томашпільський вісник, середа, 5 березня 2008 р.
Категорія: Про людей | Додав: smt-vapnjarka (14.04.2008)
Переглядів: 1493 | Рейтинг: 4.7/3 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Реклама

    

Адміністратори сайту Argiop (ICQ: ) і Ramzes (ICQ: 368-949-583)