Зупинка - станція ВАПНЯРКА

Вітаємо Вас Гість

Група "Гости" | Нд, 22.10.2017, 22:58
Меню сайту
Розділи новин
Підприємства [5]
Спогади і розповіді [5]
Школи [2]
Про людей [4]
Форма входу
Логін:
Пароль:
Друзі сайту
Інформери
  • Курсы валют
  • Курсы валют
  • Курсы валют
Слушать радио онлайн


Статистика

Онлайн завжди 1
Гостей: 1
Користувачів 0

Головна » Статті » Школи

Школа №1
ІСТОРІЯ ВАПНЯРСЬКОЇ

СЕРЕДНЬОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І-ІІІ ступенів №1

смт. ВАПНЯРКА (короткий нарис).


     Історія Вапнярської школи починається з 80-х років 19 століття. З того часу, коли через Вапнярку було прокладено залізницю, яка сполучила Одесу з Києвом, з часу, коли заснувалась і сама Вапнярка.

     В кінці 19-го ст.. і на початку 20-го ст.. у Вапнярці була лише початкова школа, яка розміщалась в дерев’яному одноповерховому будинку, який поділявся на три класні кімнати. Шкільне приміщення знаходилось на місці, де зараз побудовані шкільні майстерні.

     До революції 1905 року в школі навчалось не більше 60 учнів. Переважно діти службовців та робітників залізниці. Особовий склад працівників школи складався з 4-х чоловік: завідуючий школою, два учителі та законовчитель. Тоді школа звалась 2-х класним училищем з строком навчання 5 років. Перші три класи це початкова освіта, де діти вивчали такі предмети: читання, письмо, арифметику, чистописання і Закон Божий. У двох старших класах вивчали: російську мову, арифметику, географію, історію, природознавство, Закон Божий і рукоділля.

     Навчання в школі проводилося на російській мові. Одна вчителька працювала одночасно в одній кімнаті з трьома початковими групами, а старші класи навчалися роздільно у двох кімнатах.

     Керівництво школою здійснювалось через завідуючого школою, який безпосередньо відповідав перед шкільним відділом Південно - Західної залізниці. Перевірка роботи школи проводилась інспектором народних училищ шкільного відділу Південно-Західної залізниці.

     У 1897 році закінчено будівництво нового шкільного двоповерхового приміщення , цегляного будинку, в якому школа знаходиться і сьогодні. В новому приміщенні було 6 класних кімнат, учительська і вестибюль. В одній із класних кімнат розміщалися прилади фізкабінету в розбірній стінці.

      До 1917 року школа вважалась училищем з 5 – річним строком навчання, а в 1917 році школа перетворилась на 4 – річку, яка існувала до 1923 року.

     У Вапнярській школі з 1914 по 1919 рік навчався Черняхівський Іван Данилович, який в період Вітчизняної війни пройшов шлях від молодшого командира до командуючого фронтом і став двічі Героєм Радянського Союзу. Навчаючись у нашій школі, іван з перших класів був старанним учнем, захоплювався фізикою, математикою, технікою, різними механізмами. Уроки, які проводили служителі, Іван недолюблював. З товаришами любив організовувати різні ігри, вів себе, як ініціативний організатор, був винахідливим, сміливим, справедливим в колективі.

     Центром культурно-масової роботи був клуб і школа, де проводились збори, показ художньої самодіяльності, читка лекцій на наукові і політичні теми. Цікаві лекції читав у школі та в клубі учитель хімії П’янзін Костянтин Юхимович.

      З 1923 року школа стала семиліткою – прогресивкою, яка знаходилась під контролем шкільного відділу Південно – Західної залізниці до 1935 року. З 1934 року школа стала десятиліткою – прогресивкою і була переведена у Міністерство народної освіти. В 1936 році був перший випуск учнів середньої школи. В цьому ж році школа поділилась на дві школи: середня школа №1 Томашпільського району і неповна середня школа прогресивка, яка залишилась в старому приміщенні на залізниці, тоді як для середньої школи №1 було побудовано нове приміщення в центрі селища по вулиці Леніна ( на місці бувшого д/с №24 ).

     У 1938 році, здійснюючи бажання батьків – залізничників, керівництво школи – прогресивки ( директор Могильний С.С.) при допомозі профспілкової організації та батьківського комітету підняли клопотання перед Міністерством народної освіти України про переведення бувшої залізничної школи в систему Міністерства Шляхів сполучення. Делегація залізничників на чолі з директором школи Могильним С.С.

     Побувала у Києві на прийомі в Міністерстві залізничного транспорту і добилася згоди Міністерства освіти України на передачу Вапнярської школи – прогресивки з системи Народної освіти в систему шкіл Міністерства Шляхів Сполучення. В результаті цього на
станції Вапнярка у 1938 році знову з’явилась залізнична школа, уже під №62. Такою вона і була до кінця грудня 1960 року.

     Для того, щоб повернути Вапнярську школу в систему залізничних шкіл, довелося використати владу депутата Верховної Ради України Павла Сухомлинова, який перебуваючи у Вапнярці, був запрошений учнями школи ( за порадою директора школи) до школи. Депутат Сухомлинов, ознайомившись зі школою, передав прохання колективу школи міністру освіти пану Бухалу. І коли делегація, на чолі з директорм школи Могильним, прибула до Києва в Міністерство освіти, то міністр освіти п. Бухало без вагань дав згоду на перевід школи з системи народної освіти в систему залізничних шкіл. Школа через два тижні була передана у відання Одеської залізниці під номером 62.

     У 1939 році наша школа зайняла ПЕРШЕ місце по успішності серед шкіл Одеської залізниці. Серед колективу вчителів школи була перша заслужена вчителька України Донець Любов Олександрівна.

     З січня 1961 року Вапнярська залізнична школа №62, як і всі останні залізничні школи була переведена в систему Міністерства Народної Освіти. Містечкова середня школа №1, яка виділилась в 1936 році в самостійну середню школу, під час Великої вітчизняної війни була повністю зруйнована внаслідок прямого попадання бомби. В часи тимчасової німецької окупації на Україні фашисти дуже пошкодили шкільне приміщення, цілком була знищена шкільна бібліотека, фізичний і хімічний кабінети, всі наочні шкільні прилади. Під час окупації в шкільному будинку фашисти організували свій госпіталь. Протягом 3-х років окупації школа майже не працювала, хоча були спроби організувати навчання в непристосованих будинках, але діти не хотіли відвідувати школу або не мали змоги. Тому після війни в класах були діти – переростки.

     Більшість учителів школи з приходом німців виїхали з Вапнярки в тил країни, а деякі залишились з різних причин і намагались служити фашистам. 15 березня 1944 року прийшов той радісний час, коли чорні навали фашистських орд вимушені були тікати і звільнити станцію Вапнярка. Увечері 14 березня 1944 року над Вапняркою ще зависали чорні хмари фашистської неволі, а вранці Вапнярку освітило яскраве сонце щастя і свободи – наші танкісти першими з’явились на визволеній від ворога землі. Їм вдячна Вапнярка за своє визволення в пам’ятний день 15 березня 1944 року. Першими, хто звільняв Вапнярку були танкісти: Басков Михайло Миколайович і Косарев Володимир Олексійович. Вони з’явились у Вапнярці несподівано і помітили на шляху з Тульчина на Томашпіль ( біля бувшої в/ч) обоз німців. Який просувався по дорозі з Тульчина на Томашпіль. Наші танкісти дали кілька залпів і розбили кілька машин. Колона машин зупинилась, всі, хто був на машинах, повтікали. Обидва танкіста закінчили війну Героями Радянського Союзу.

     В перший же день, 15 березня 1944 року, біля залізничної школи зібралися учні, батьки і вчителі, які з нетерпінням чекали, коли буде працювати їх рідна школа. 25 березня 1944 року до Вапнярки повернувся директор школи Могильний Степан Сергійович. З того ж дня закипіла дружня робота по відбудові зруйнованої фашистами школи. Користуючись досвідом по відбудові приміщень і активної допомоги батьків, учителів та громадськості, колектив залізничної школи за дуже короткий час ( 6 днів ) привів у порядок шкільне приміщення, територію, обладнав тимчасовими меблями ( столи та стільці з госпіталю пристосували замість парт) і з 1 квітня 1944 року в школі почалося навчання. Проте, більш – менш нормально довелось працювати лише 1 місяць, бо лінія фронту була біля Ясс і звідти почали свої варварські нальоти на Вапнярку фашисти. Почалася Ясско – Кишинівська операція.

     Це були найстрашніші, найжахливіші дні для всіх жителів Вапнярки та навколишніх сіл. Таке продовжувалось з 1 травня до 28 липня 1944 року, коли були розгромлені фашистські війська в Ясско - Кишинівському котлі. Вапнярка щоночі горіла від фашистських бомб, але середня школа не припиняла своєї роботи.
      Коли зовсім було неможливо проводити навчання в своєму приміщенні, тимчасово школа була переведена в приміщення Колоденської школи, де й продовжувала свої заняття, а в червні місяці закінчила навчальний рік.

     Пригадуючи ці дні, можна сміливо сказати, що вчителі Вапнярської школи проявили стійкість, мужність, натхнення і справжній героїзм.

     Майже щоночі над станцією і селищем пролітали ворожі літаки по 10/20 штук (одні відлітали, інші прилітали колонами). І так з вечора до ранку Вапнярка була освітлена ліхтарями ворогів, які опускалися з літаків, на парашютах та від заграви пожару, який спричинявся від бомбардування. Цього не може уявити той, хто не був очевидцем, хто сам цього не пережив. Люди на ніч залишали свої домівки і тікали в навколишні села – Колоденку, Вербову, Цапівку, Тиманівку, а вдень поверталися до Вапнярки і ремонтували за день те, що було зруйновано. Це робилось з метою, перешкодити радянським військам просуватися на захід.

     В результаті цих жахливих нальотів на подвір’ї школи було 14 воронок від фашистських бомб. Біля самого головного корпусу була найбільша воронка, бо в це місце попало три ворожі бомби. Черепичний дах три рази зривався від вибухів, але вчителі щоразу своїми силами покривали його. Вікна і стіни будинку були побиті осколками, але на щастя прямого попадання в будинок не було. В один з таких нальотів було розбито приміщення вокзалу. Під час такого нальоту загинула смертю хоробрих на своєму робочому посту колишня мвипускниця школи, телефоністка Білик Марія, яка до останнього подиху не випускала з рук телефонної трубки. Її знайшли назавтра під обломками будівлі вокзалу.

     В таких важких умовах й працювали учителі школи, поки повністю не скінчилась війна. Не знаючи ні сну, ні спочинку, переживаючи жахливі страхіття від авіанальотів , продовжували трудитись такі вчителі: Резуник Андрій Онуфрійович, Юрпольський Леонід Сергійович, Білоус Іван Васильович, Михайлівська Ганна Юхимівна, Обруснікова Євдокія Романівна, Шевчук Зінаїда Тимофіївна та ін. Дуже багато допомагали батьки, самі учні у відбудові школи. За постановою батьківських зборів кожних четверо батьків мали виготовити парту. Це бездоганно виконувалось всіма батьками. Бували такі дні, що до школи привозили або приносили по 5-7 парт. З числа учнів, що активно допомагали відбудовувати школу були: Хоміцький Анатолій, Зан Михайло, Стахов Василь, Дикий Василь, Білик Лілія, Попик Валентина, Купчик Віктор, Накорнеєва Людмила, Хоміцький Михайло, Снігур Зінаїда та багато ін.

     Не легко було відбудувати школу та працювати в умовах війни було не краще, класи були дуже переповнені, особливо 5,6 класи, де навчалося по 50-55 учнів. Та вчителі добросовісно відносились до роботи, переборювали всі труднощі і перший навчальний рік 1944-45 року закінчили нормально.

     За перших 5 післявоєнних років Вапнярська середня школа №62 була повністю відновлена і значно розширена. В її стіни влилась частина дітей, які навчалися в середній школі №1, яка була під час війни повністю зруйнована.

     В 1951-52 рр було добудовано другий поверх головного корпусу, внаслідок чого добавилось ще дві класні кімнати, кабінет директора та канцелярія школи. Крім того, було побудовано шкільні майстерні: слюсарну та столярну. Побудова нових приміщень проходила при активній участі вчителів та учнів школи, а також громадськості під керівництвом директора школи Кіналя Дем’яна Семеновича.

     В 1960 році побудовано дві класні кімнати в корпусі №2, а в 1964 році дві класні кімнати в корпусі №3, де розташовані шкільні майстерні. Значну роботу в школі проводив Резуник Андрій Онуфрійович. Як військовий керівник та вчитель фізкультури він багато уваги приділяв учням у їх вихованні. З його ініціативи обладнано прекрасний спортивний майданчик і побудовано спортивний стрілків тир. Виконуючи обов’язки завгоспа школи він багато працював на ремонті та відбудові школи.

     З 1936 року ( перший випуск десятирічки) і до 1966 року школа випустила сотні юнаків і дівчат, які закінчили навчання в інститутах та технікумах і працюють в різних галузях, будуючи нове життя. Кращими учнями, які навчалися всі десять років на “відмінно” були – Андрійченко Григорій Костянтинович, який був директором школи, Милюченко Олександр, Михайлівська Галина, Купчик Лідія, Зан Михайло, Білик Василь, Михайлівський Віктор, Хоміцький Михайло, Миколайчик Володимир, Таран Тетяна,

     Купчик Георгій, Личкована Любов, Андрійченко Костянтин, Зотова Валентина, Грицунь Леонід, Таран Станіслав, Кіналь Галина, Волос овець Алла, Сусляк Олександр, Сташко Борис, Ткаченко Микола, Пасічник Володимир, Стецюк Надія, Гончарук Світлана, Соловйова Лариса, та багато ін.

     У 1984 році закінчили добудову нового 3-х поверхового корпусу на 16 класних кімнат і школа вперше почала працювати в одну зміну. Нарешті здійснилася давня мрія вчителів і учнів про навчання в одну зміну, коли друга половина дня та приміщення можна використовувати для занять гуртковою роботою, позакласними виховними заходами для поглиблення знань учнів з основ наук.

     Новий добудований корпус зводився при самій активній участі голови Вапанярського виконкому селищної Ради народних депутатів Вдовиченка Василя Олексійовича, який майже щодня був присутній на будівельному майданчику і цікавився ходом роботи. Не було б даного корпусу, якби не допомога місцевих підприємств, які взяли на себе всю важку ношу по спорудженню даного корпусу ( БМП-687, КМС-128, комбінат хлібопродуктів, ПЧ-21, та всі інші установи і підприємства, які посилали своїх людей на допомогу будівельникам). Трохи пізніше з ініціативи директора школи Стангріт Валентини Михайлівни було збудовано котельню. Пічне опалення змінилось водяним. Це було справжнім святом. Адже можна було сидіти учням в класі без пальто, бути в теплі.

     Ось і пролетіли вже 100 років, як працює школа. 21 – 25 жовтня 1996 року відбулося велике свято “Сто славних літ Вапнярській школі”, на яке було запрошено дуже багато випускників школи різних років. Були присутні випускники першого випуску десятирічки, довоєнних випусків, післявоєнних, недавні випускники. До свята була проведена велика робота, створено організаційний комітет на чолі з директором школи Стангріт В. М. Велику допомогу у проведенні свята надали: керівник шкільного музею імені І.Д.Черняхівського Легостаєва Надія Олександрівна; заступник директора школи по виховній роботі Раскевич Зінаїда Григорівна; заслужена вчителька України Купчик Лідія Яківна. Осторонь не залишився жоден вчитель, жоден працівник школи. Без їх допомоги не було б такого гарного свята. На ювілей були запрошені керівники всіх підприємств та установ Вапнярки, районні керівники, райвно.



Категорія: Школи | Додав: Argiop (22.03.2008) | Автор: Argiop
Переглядів: 3064 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.3/10 |
Всього коментарів: 1
03.01.2010 Спам
1. Стрілець Павло Юрійович (Pasha80961450110)
А чому в 1-ій школі внутрішнього туалету немає!!!! no

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук
Реклама

    

Адміністратори сайту Argiop (ICQ: ) і Ramzes (ICQ: 368-949-583)